Сучасне українське мистецтво виходить за межі виставок і галерей. Viva! представляє спецпроєкт Overall «Вдягни українське мистецтво», в якому взяли участь ведучі шоу «Твій день» і «Сніданку з 1+1», щоб підтримати молодих митців.
В Україні до мистецтва дотичні вузькі категорії населення: це бізнесмени-колекціонери, друзі й товариші самих митців. Середній клас буває на виставках рідко, а часом і взагалі не знає, що в нас є ким пишатися. Наші художники посідають перші місця на міжнародних конкурсах, успішно продають свої роботи на світових аукціонах і зрештою більше відомі за кордоном, ніж в Україні.
Засновниця бренду Overall Анастасія Браткова вигадала альтернативний спосіб донести мистецтво до загалу. Вдягаючи комбінезон від Overall, людина вбирається в ідею, показує світові свою обізнаність у сучасному мистецтві, те, що вміє цінувати національний продукт. Кожен комбінезон несе унікальну ідею й історію, і споживач має можливість поділитися цим із суспільством. Overall став брендом, що інвестує в розвиток культури, пропонуючи людині вдягати дещо більше ніж одяг – витвори сучасного українського мистецтва. Минулого літа за підтримки Українського культурного фонду було організовано open-call серед молодих українських митців, які живуть на батьківщині та за її межами. Серед 282 заявок експертне журі обрало 12 переможців. Принти – репродукції митців перенесли на колекцію одягу, яку презентували восени на Ukrainian Fashion Week.
Руслана Писанка, Ірина Ванникова, Влад Яма, Тімур Мірошниченко, Володимир Рабчун, Єгор Гордєєв і Людмила Барбір вийшли на подіум UFW у комбінезонах Overall, щоб ознайомити широкий загал зі світом сучасного художнього мистецтва. Після показу телеведучі стали героями спеціальної фотосесії для Viva!, яка відбулася на території Мистецького Арсеналу, а в ексклюзивних інтерв’ю розповіли про особисті виклики та заповітні мрії.
Людмила Барбір
– Ви справляєте враження розсудливої жінки. А чи робили в житті легковажні вчинки?
Дякую за розсудливу жінку (сміється). У кожного свої межі легковажності: один і той самий вчинок для когось буде легковажним, а для когось – нормою. Мені не притаманні легковажні вчинки, швидше спонтанні. Моє життя розписане по годинах. Але можу, наприклад, зірватися і поїхати в Карпати на вихідні. Це мій максимум спонтанності.
– А можете спонтанно запропонувати сину, коли у вас вихідний, прогуляти школу, щоб залишитися дома удвох чи поїхати кудись?
Ні, ніколи не підбурюю Тараса прогуляти школу. Хіба що поїздка буде важливою для нас обох.
– Розкажіть, яка ви мама.
Я ставлюся до сина як до особистості. Даю Тарасу свободу, багато з ним спілкуюся на різні теми. Ніколи не кажу фрази «дізнаєшся, коли подорослішаєш». Він завжди отримає відповідь, прийнятну для його віку. Ми говоримо, чому так робити можна, а так ні. Я дослухаюся до його думки, інколи, навіть коли мені це не подобається, приймаю його рішення. Найважливіше, щоб Тарас не боявся зі мною ділитися. Тому останнім часом намагаюся контролювати свої реакції, коли син мені щось розповідає. Якщо я буду категоричною, Тарас може закритися від мене й перестане довіряти та розповідати, а для мене важливо зберегти довірливі стосунки із сином.
– Мільйони глядачів знають, як виглядає ваш ранок у «Сніданку з 1+1». А опишіть-но свій ідеальний вечір.
Не люблю звужуватися до одного сценарію ідеального вечора. Для мене ідеальним вечором може бути, коли я втомлена, але натхненна, їду додому після роботи зі студентами Вищої школи Медіа 1+1, бо це була крута співпраця і гарні результати. Потім спілкуюся із сином, разом вечеряємо, читаємо перед сном. Ідеальний вечір може бути іншим, у колі друзів. Ще один варіант, коли Тарас у бабусі, чоловік у відрядженні, і я сама вдома можу дозволити собі розслабитись і полежати у гарячій ванні, почитати книжку чи подивитися фільм.
– Яка ви поза ефіром?
Майже така, як і в ефірі. Студенти мені кажуть, що на заняттях я дуже енергійна, емоційна, весела, розкута. Може, в кадрі я стриманіша, бо цього вимагає формат Сніданку з 1+1. І більш спортивна, не така гламурна, як на екрані (усміхається). Відсутність макіяжу, підборів, у спортивному одязі – такою частіше можна побачити мене в реальності. Щоб бути мобільною, щоб швидше все встигнути. Хоча гарні сукні, підбори й мейкап також існують у моєму житті.
На комбінезоні Люди елементи картини львівського митця Леся Панчишина – кольорові пінгвіни. Їхня популяція стрімко скорочується через глобальне потепління. Художник звертає увагу на екологію й важливість збереження морських птахів.
Влад Яма
– Звідки з’явилося бажання стати ведучим денного шоу, адже до цього ви часто з’являлися як запрошена зірка в різних телепроєктах?
Так, я часто з’являвся на телебаченні як суддя, гість чи тренер. Якщо говорити про офіційну посаду телеведучого, то це вперше для мене. Це було бажання, якому вже кілька років. До кастингів на «Твій день» я проходив декілька проб на інших шоу й на інших каналах, але жодного разу мене не затверджували.
– У вас чудова українська, як порівняти з іншими танцівниками чи артистами. Ви спеціально брали уроки мови?
У «Танцях з зірками» ще три роки тому мені поставили завдання: говорити в ефірі українською. Тож, так, я деякий час займався із викладачкою Юлією Зарембою, аби не осоромитись. Коли чую, як коментують або дають інтерв’ю суржиком деякі мої колеги, то стає соромно. Мені здається, це неповага і до глядача, і до мови.
– Розкажіть про сина Леона. Довгий час ви його приховували, але зараз нарешті всі побачили, який він красень. Що входить до його кола інтересів, чи займається танцями?
Він займається плаванням із 9 місяців і нещодавно пішов на брейк-данс. Леон просив про це кілька місяців. Я опирався, боявся, якщо він обере шлях вуличної культури, то ніколи не танцюватиме бальні танці, а я хочу, щоб він все спробував. Та, мабуть, це моя помилка. Коли представляю сина у майбутньому і те, чим він займатиметься, завжди приміряю це на себе. Я сам у 7 років пішов на бальні танці й присвятив ним все життя. Але так буває не у всіх. Треба дати сину шанс втілювати власні бажання. Судячи з відео уроку, яке мені показала дружина (на жаль, поки сам не був, немає часу), Леон у захваті від брейку, і в нього непогана координація.
Доки син не народився, я був певен, що буду його муштрувати гуртками. Але поки все робимо поступово, і нас із дружиною це влаштовує. Проте починаю хвилюватися за школу – за рік йому йти у перший клас, а ми ще у пошуку.
На вбранні Влада Ями бачимо сучасне переосмислення етнічних мотивів: українки у вінках. Художниця Інна Харчук популяризує народне мистецтво у новій інтерпретації.
«На жаль, наших сучасних художників за кордоном знають більше, ніж на батьківщині. Сподіваюся, завдяки колекції вони зможуть привернути до себе увагу, а ми їм у цьому допоможемо», – вважає Влад.
Володимир Рабчун
Колаж на комбінезоні телеведучого, виконаний у гарячо-жовтих кольорах із зображенням людей і силуетів, про пошук і віру, про те, що кожен знайде в житті своє найцінніше – місце, справу, кохання.
– Для українського глядача ви нова людина. Розкажіть, де виросли, працювали, чому переїхали до Ізраїлю, а потім повернулися в Україну?
Я народився в Житомирі, там навчався в середній школі. У 14 років закінчив курси неформальної освіти й почав працювати організатором молоді в єврейському агентстві «Сохнут», яке опікується репатріацією людей з єврейським корінням в Ізраїль. Пам’ятаю, як отримав першу зарплату, що була вищою за оклади моїх батьків. На тому етапі зрозумів, що хочу цілковитої самостійності й можу досягати мети без мами й тата. У 16-річному віці, отримавши шкільний атестат, переїхав до Ізраїлю і почав там доросле життя. Вивчав мову, готувався до вступних іспитів у виш. Вже за 9 місяців був прийнятий до університету ім. Бар-Ілана, де вивчав політологію (курс міжнародних відносин, держбезпеки й стратегії). Згодом почав працювати на радіо, а потім і на телебаченні. Одразу закохався в телебачення.
Щодо повернення в Україну, то я давно хотів розпочати власну справу в галузі високих технологій. У 2018-му друзі, які на той час вже мали кілька стартапів в Україні, запропонували мені приєднатися до них. Рік виношував цю думку і вирішив ризикнути, розуміючи, що доведеться зробити перерву в ефірах. Я за обдуманий ризик, тому рідна Україна була максимально правильним вибором. Проєкти у сфері IT – це чудово, але телебачення – моя пристрасть, і повернення туди було питанням часу. Зараз поєдную ці улюблені справи.
– Ви розбивали жіночі серця, чи у стосунках обережні з почуттями?
Дівчата, з якими у мене були стосунки, підтримують зі мною дружній зв’язок, хоча наші романтичні шляхи вже розійшлися. Важливо у стосунках об’єктивно дивитися на ситуацію, не втрачати себе й жити власним життям, тоді можна уникнути розчарувань. Але я вірю у кохання й живу з відкритим серцем.
Руслана Писанка
– Поділіться, з чого починається «Твій день»?
З радості (сміється). Радію, що прокинулася, що здорова, а потім, коли розумію, які навантаження на мене чекають і скільки справ, намагаюся цю радість розподілити потрошку на цілий день. А щоб вистачило енергії, особливо зараз, в осінню пору, вживаю протиковідні вітаміни – Д, С, А. Влітку я щепилася від коронавірусу, розумію, вакцинація не убезпечує повністю від захворювання, але раптом що, перебіг буде легшим. Та я не хочу хворіти у будь-якій формі – у мене багато справ і роботи на цей сезон, тому вважаю, треба захищатися, не забувати дотримуватися всіх правил: носити маски, користуватися санітайзером.
– Що для вас зараз найважливіше – особисте життя чи професійні амбіції?
Треба навчитися ці сфери поєднувати, не можна відключити особисте життя і сфокусуватися лише на роботі. Зараз у моєму житті важливо зробити акцент на кар’єрі. І добре, що чоловік це розуміє і підтримує мене в будь-який спосіб. Каже: «Потім, коли звільнишся, поїдемо відпочивати». До речі, мрії нас об’єднують. Коли знаєш, що потім ми удвох сядемо в машину й поїдемо мандрувати, тоді розумієш, що цей важкий період колись скінчиться і прийде довгоочікувана відпустка. Ось тоді, нарешті, ми присвятимо час один одному.
– З чоловіком ви познайомились у соцмережі. До цього вам багато хто писав, але ви всім відмовляли. Це була інтуїція, що він саме той?
Щодо інтуїції взагалі, то вона в мене є, і я постійно нею послуговуюся. Тільки інтуїція підказує, що мені слід робити далі. Навіть якщо вона каже відмовся від цікавої пропозиції, я дослухаюся до неї, а потім надходить ще цікавіша пропозиція.
А щодо Ігоря, то я взагалі не розглядала його як потенційного кандидата. Зі мною все життя знайомилися чоловіки, і я ніколи нікого відразу не розглядала як нареченого. Придивлялася, спілкувалася, а потім або починалися стосунки, або ні. Ігор з’явився саме тоді, коли я збиралася вийти з тієї соцмережі й видалити свій акаунт, бо втомилася від спілкування й розчарувалася у чоловіках. Зрозуміла, що багато з них сидять перед комп’ютерами, нічого не роблять і цілими днями тільки й пишуть. Це ж заміна реального життя, імітація. Навіщо мені спілкуватися з людьми, які імітують життя?
Ігорю я сказала все, що думаю про цей сайт, про всіх цих чоловіків і що я хочу звідси вийти. Він відчув, що це гачок, за який можна ухопитися, й каже: «Я допоможу, але дай мені свій телефон». Не розгубився (сміється). Потім ми почали спілкуватися телефоном, довго, десь місяць-півтора, а вже після я нарешті погодилася на побачення. Так вже майже 10 років і живемо у щасливому шлюбі.
Руслана Писанка вийшла на подіум у вбранні насиченого смарагдового кольору за мотивами твору київської художниці Ave. У центрі композиції – розкішна золота квітка, яка символізує світло, силу й духовне відродження.
«Вже не вперше виходила на подіум, не пам’ятаю точно, вже який раз, та завжди приємно повертатися до моди», – каже Руслана.
Тімур Мірошниченко
Тімур Мірошниченко на подіумі демонстрував твір Євгена Лісняка, що складався в мозаїку із різноколірних фарб. Ця абстрактна картина передає почуття й емоції пересічної людини у звичайному дні.
– Ти завжди усміхнений. Зізнайся, вранці робиш якісь ритуали, щоб налаштуватися на гарну хвилю, чи по життю ти позитивна людина?
По життю. Із самого малечку. Пам’ятаю, мені вчителі в школі дорікали, що постійно усміхався. А я просто таким був: завжди у гарному гуморі та з палаючими очима. А це ж насправді допомагає! Так легше робити будь-яку справу, розв’язувати завдання, досягати мети, долати труднощі. Усмішка ніби відкриває тебе для світу і світ для тебе! Але, звісно, ранкові ритуали теж є: поцілувати дружину, побавитися з дітьми, випити кави, зробити фізкультуру – і гайда займатися улюбленою справою!
– Знаю, що у твоєї дружини є лист бажань, і ти багато з нього виконуєш. Розкажи про свій, назви три пункти, що вже здійснилися, і три, які чекають своєї черги.
У мене це скоріше не лист бажань, а To Do – список того, що потрібно зробити й чого досягти. Це якісь прагматичні пункти: щось по роботі, щось по бізнесу, відвідати якісь місця. Але списочок мрій теж завжди був, є і буде. Приміром, я мріяв провести Євробачення в Україні. Чекав 12 років. Або мріяв працювати на 1+1. Чекав 16 років. Мріяв про сина й доньку. Чекав 32 роки. Мрію, що «Динамо» виграє Лігу чемпіонів, а національна збірна по футболу – чемпіонат світу. Мрію знятися у великому кіно в головній ролі. Мрію про будинок десь на березі моря чи краще океану.
– Ви з дружиною часто мандруєте. Кілька слів про одну з останніх подорожей, яка надихнула?
Дуже люблю воду. Я ж Риба за знаком зодіаку, тому мене дуже заряджає й наповнює море. Кілька років тому ми за компанію побували з друзями на регаті у Хорватії. Планували там просто відпочити на яхті. Але ж регата – це спорт! І як виявилося, надзвичайно захопливий, цікавий, адреналіновий. Словом, закохалися ми в яхтинг. І ось уже кілька років поспіль обов’язково на тиждень поринаємо в цей світ. Тиждень на яхті, сон просто неба на палубі, морське повітря й азарт від змагань… Такий вид дозвілля не можна ні з чим порівняти!
Єгор Гордєєв
– До роботи ведучого Сніданку з 1+1 у вас додалися ще й обов’язки продюсера шоу «Твій день». Такий насичений графік – це потреба душі у творчості або бажання зробити якомога більше в цьому житті?
Просто я професійна людина, яка любить робити прикольні історії. Власне, саме я й запропонував цей челендж для каналу: створити нове денне шоу. Якщо вже берусь за його виробництво, то маю зробити все бездоганно. А робиться воно на перших етапах вручну і забирає купу часу. Сказати, що я був до цього не готовий – важко бути готовим до такої важкої цілодобової роботи. Але я свідомо на це йшов.
– Ви й досі парубкуєте й добряче цікавите протилежну стать: особисто бачила, як після модного показу до вас підходило багато дівчат, які говорили компліменти й хотіли сфотографуватися разом. Чи легко вас запросити на побачення?
Ні, зараз на це в мене немає ані часу, ані сил. Говорю абсолютно відверто. Вчора я готував барбекю у себе на терасі й робив це з останніх сил, бо для мене зараз прийти додому й не лягти одразу спати – ще те випробування. Скажу правду: для такого позакласного життя потрібно чимало енергії, сил і бажання. У мене зараз так багато спілкування, випробувань, ідей, запар, дискусій, що просто немає енергії на щось інше. А я щиро переконаний: усе повинно йти від енергії. А якщо її немає? Де брати? Треба її відшукувати, а не добивати себе повністю.
Просто зараз такий період, і я в ньому кайфую. Люди часто скаржаться: от все, так буде завжди. Ні, так не буде завжди. Далі буде новий період, і я в ньому буду кайфувати.
– А якою має бути дівчина, щоб ви на неї звернули увагу?
З почуттям гумору, дуже енергійна, привітна, відкрита, яка любить життя й цікавиться ним.
– Якщо ви практично живете на роботі, то, може, і дівчину там знайдете?
Я не дуже люблю поєднувати роботу й особисте. Це зазвичай заважає: плутає, ускладнює багато процесів. Не скажу, що буду сильно цуратися, якщо буде якась доля. Але прям вишукувати – ні, такого не робитиму, бо це незручно.
– Через який комплімент можете зніяковіти?
Я не дуже вмію приймати компліменти, так само як і казати їх. Може, якщо це якісь «смол-токи». Якщо це йде під шаленим враженням, тоді так, легко. А зніяковіти можу від будь-якої історії. Це моє невміння отримувати компліменти. Мене більше цікавлять історії, інші люди, ніж те, що говоритимуть про мене. Тому я дивуюсь, коли про мене забагато говорять.
На комбінезоні Єгора залізні роботи – фрагмент фрески з фасаду магазину біля Житнього ринку відомого київського мураліста Дмитра Фатума.
«Ми відчуваємо, що приєдналися до відповідальної й потрібної суспільству справи – розповісти про нових талантів сучасного мистецтва та їхні ідеї», – каже Гордєєв.
Ірина Ванникова
– За першою освітою ви філософ. Як змінювалася філософія вашого світосприйняття крізь роки, й до чого ви зараз прийшли?
Прийшла до того, що найцінніше у житті є саме життя. Треба жити й радіти тому, що у тебе є сьогодні: сонцю за вікном і прогулянці із собакою, як ростуть діти, що здорові батьки, здорова ти, поруч кохана людина. І, безумовно, розвиватися, це дуже важливо. Виходити із зони комфорту. Кращими нас роблять не тепличні умови, а все ж випробування й боротьба. Зрозуміло, що базово життя важке. Але я кажу не про об’єктивні складнощі – хвороба, війна або землетрус, а про зміни в собі. Змініть вектор своєї роботи, змініть ставлення до життя, змініть себе, ставте собі нові цілі та мрії! Людина повинна розвиватися, доки живе.
– Коли самі виходили із зони комфорту?
Травень 2021 року, коли сіла в ефір шоу «Твій день». Це був серйозний і цікавий вихід із зони комфорту, адже я повернулась у прямий ефір через 15 років. І тепер новий досвід, новий челендж, нова перемога.
– У вас дві дорослі доньки: старша Дарина навчається в інституті міжнародних відносин на 2-му курсі, молодша Марія – в 11-му класі. Як виховувати дітей, щоб вони були самостійними, щасливими й при цьому мали добрі стосунки з батьками?
Порад може бути дуже багато, у кожної родини своє уявлення про правильне виховання. З мого досвіду: діти повинні бути спокійні й по-хорошому безтурботні, що б не відбувалося в родині. А ситуації бувають різні: стреси в школі, де не завжди тебе люблять, не завжди ставлять хороші оцінки, складні ситуації в житті. Діти повинні розуміти, що в них є дім, де їх завжди чекають, люблять і прийматимуть, де б вони не були і що б не робили. А для маленьких дітей ще важлива стабільність і система: вони повинні розуміти, що будуть робити сьогодні після сніданку, завтра, післязавтра, за тиждень. Коли діти привчаються до системи, до графіка, для них світ масштабується у визначені пропорції, набуває зрозумілих форм, отже, стає спокійним й адаптивним. Діти потім своє життя будують впевненіше, бо їх вже виховали у певній системі цінностей і дисципліні. І цьому дитину мають навчати батьки й вчителі.
Важливо навчити дитину вчитися. Мені приємно, коли молодша донька сама домовляється, щоб у неї були додаткові заняття з тих дисциплін, які потрібні для ЗНО, а не чекає від мене допомоги. Системність, наполегливість, працьовитість робить її насправді щасливою. Але ж, звісно, діти такими не народжуються. Це все процес виховання, батьківські нерви, терпіння й оточення, розумні дорослі.
Для дітей важливий приклад батьків і друзів батьків: на підкірці закарбовуються найважливіші моменти дитинства. Мої діти росли в інтелектуальному середовищі: письменники, поети, музиканти, перекладачі, дипломати, кінорежисери, журналісти, політики, президент України. Очевидно, наше доросле спілкування, наш спосіб життя впливав на дітей.
На комбінезоні Ірини зображені фігури людей, що підносять руки до неба. Це робота одеситів – Франсуази Оз і Богдана Перевертуна. Вона розповідає про спілкування, допомогу та єднання.
«Це дуже шляхетна мета – підтримати нові імена українського сучасного арту», – коментує Ванникова.
Фото: Сергій Мельниченко
Стиль: Кирило Харитонцев
Зачіски: Яна Березуцька
Візаж: Анна Брітан
